Свято поезії  „Разом читаємо Кобзаря”






Бо пам’ятайте,
що на цій планеті, 

відколи сотворив її пан Бог,

ще не було епохи для поетів,

але були поети для епох!

                                        Ліна Костенко „Кобзарю”

В історії кожного народу, серед її великих творців, є люди, імена яких оповиті невмирущою любов’ю і славою. Вони ввібрали в себе живу душу народу, стали частинкою його життя. Такою постаттю для нас, українців, є Тарас Григорович Шевченко, безсмертна спадщина якого – одна з найбільших вершин людського духу. День народження Великого Кобзаря – вікопомна дата, яку внесено до світового календаря знаменних і пам’ятних дат ЮНЕСКО для відзначення у всьому світі. Історія, на превеликий жаль, не зберегла для нас ніяких історичних документів, проте літературні джерела і народні перекази дають підстави сказати, що  дороги поета пролягали і через нашу квітучу волинську землю. Свої враження від подорожі Волинню Тарас Григорович відтворив у своїх поетичних та прозорих творах а також у художній спадщині.

Напередодні відзначення 199-літнього ювілею видатного письменника, шляхи якого були пов’язані з Волинню, в колективі книгозбірні виник цікавий задум, який вилився у свято поезії „Разом читаємо Кобзаря”. Всі хто долучилися до дійства прочитали поезії з „Кобзаря” прозу, а також російськомовні твори Тараса Григоровича, поезії, присвячені Великому Кобзарю, та переклади його  творчості на польську та німецьку мови. Працівники науково-методичного відділу взяли активну участь в організації проведенні цього свята. Прозвучав твір Т.Шевченка „Плач Ярославни” у виконанні Л.Назарчук – завідавача науково-методичного відділу, уривок з поеми „Гамалія” О.Синиці – методиста науково-методичного відділу, поезію Тараса Григоровича „Доля” та „На роковини Шевченка” Лесі Українки зачитала головний методист цього відділу – О.Кушнерик. Неповторну атмосферу українського національного духу створювали вишиванки, вдягнені в цей день працівниками та гостями книгозбірні. Під час свята експонувалася книжкові виставки на теми: „Тарас Шевченко – художник”, „Образ Тараса Шевченка в художній літературі”.

Життя генія не обривається разом з його земним існуванням – вона продовжується у творчості, звертання до якої є найвищим проявом любові і шани нащадків до особи самого митця. Духовно Кобзар ніколи не розлучався з Волинню. У серці, в пам’яті народній він залишився навічно, глибоке й мудре його слово йде від покоління до покоління. Наш древній волинський край справді має підстави пишатися, що його простори оглядав, черпаючи натхнення, Тарас Шевченко.

Між Ним і Нею –

стільки літ!

Віки між небом і землею.

Солоний слід. Кривавий слід.

І все за Неї, все за Неї!

Вона – Україна, Дніпро.

А ми волочимось стернею,

Неволі несучи тавро.

Коли ж ми, врешті,

                             станем Нею?

Коли одпустимо його

Молитися саму Богу –

І слів його святий вогонь

Освітить кожному дорогу?

Як Агнець Божий – жертва ця, –

Самозакляття, застанова.

Чи зрозуміє до кінця

Її Вкраїна вольна, нова, –

Цю безоглядність, цей порив

До відчаю і до загину?..

Для Неї жив, любив, творив.

Закляв себе.

                   За Україну.

Горик Н. Поміж Богом та Україною / Н. Горик // Горик Н. Вересень /  Н. Горик. – Луцьк, 2007. – С. 126 - 127.

Для нас поезія Кобзаря завжди буде найважливішим духовним скарбом з якого ми черпатимемо свої надії і віру в майбутнє нашого народу. Два століття пролягли між добою Тараса Григоровича Шевченка і нашими днями, але час не віддалить нас від нього, не зменшить потреби в розумінні феномену його особистості, не послабить чарівності та сили Тарасового слова.