Кобзарю! Знов до тебе я приходжу…

Березневі дні приходять до нас первоцвітами весни, синім небом, сонцем, а якщо й дощами, то все ж весняними. А ще приходять  вони до нас світлим святом  – Днем народження Великого Кобзаря. Це вікопомна дата, яку внесено до світового календаря знаменних і пам’ятних дат ЮНЕСКО, для відзначення  у всьому світі. Минуло двісті років з того часу, коли на світ з’явився цей геній, але його творчість й нині залишається для нас дорогоцінним скарбом і передається з покоління, товща часу не в змозі притупити гостру актуальність його слова. Цікавість до постаті  Кобзаря і його спадщини не зменшується з роками, що є цілком закономірним явищем, оскільки Тарас Григорович Шевченко став символом духовного відродження народу.

У колективі Волинської державної обласної універсальної наукової  бібліотеки імені Олени Пчілки вже гарною традицією стало відзначати Шевченківські дні читанням поезій. Ось і вкотре у холі книгозбірні, біля книжкової виставки присвяченої великому поету, зібралися працівники книгозбірні, щоб віддати шану пам’яті Тараса Григоровича Шевченка. У цей нелегкий для України час, Шевченкове слово звучало якось по-особливому велично і актуально! Із уст тих, хто долучився до дійства, прозвучали поезії волинських та українських поетів, присвячені Великому Кобзарю. Виконували також твори Тараса Григоровича та переклади його творчості на англійську французьку та німецьку мови.

У поетичній творчості Великого Кобзаря оспівані всі регіони України, їх минуле, тогочасне, передбачено майбутнє. Не оминув Тарас Шевченко і  Волинь, до якої поет доторкнувся душею під час подорожі.

 Ніна Горик. «Він іде»

Він іде до нас невпинно,

Весь в дорожньому диму,

Й мальовнича Україна

Відкривається йому…

Йде з Почаєва до Дубна,

Світять вслід йому церкви.

Від світанку й до полудня –

Сонця німб круг голови.

А як втомиться з дороги,

То ген-ген за півверстви,

Турія омиє ноги

Й витре пасемком трави.

Відпочиньте, гей, Тарасе!

Втома, як роса, спаде.

Чуєте, вкраїнський Спасе?

Він, немов не чує… Йде.

Кидає слова, як зерна,

В українську борозну,

Щоб людська душа мізерна

Пробудилася зі сну.

Зацвітає попелище,

Карлики стають людьми.

Йде Тарас… Майбутнє ближчає.

Йде до кожного.

                        А ми?

Галасуєм на узбіччі

Та дошукуєм вини.

Дивиться Тарас у вічі

Просить: душу відчини!

Зерна слів прийми й однині

Дух і мисль свою збуди.

Вслід за ним до України,

Не спиняючись, іди.

Горик Н. Він іде / Н. Горик // Горик Н. Вересень /  Н. Горик. – Луцьк, 2007. – С. 128 - 129.